У житті інколи трапляються миті, коли люди забувають про власне існування і просто насолоджуються радістю навколо. Вони відкладають убік свої фотоапарати й телефони, не встигають дивитися під ноги, розгледіти й запам’ятати шматочки довколишньої «мозаїки».Якщо, звісно, хтось непомітно за їхнім плечем не зупинить миті й не запише її на чарівну стрічку, яка згодом у будь-який момент може відтворити відчуття тих неповторних миттєвостей заново. Щоразу виявляючи щось нове. 

Запис весільної історії – це такий собі телепорт. Ну або як свіжі вишні, полуниці й ожина взимку. Чи засушені гриби, власноруч назбирані й привезені з гір, ранньої весни. Або як старі світлини – тільки краще. Як улюблений фільм про кохання, «схрещений» із зачовганим і таким дорогим серцю старим фотоальбомом.